Інтерв'ю
Богдан Кицак: Перший пріоритет – це повернення відчуття стабільності та безпеки в Україні
Починаючи з 2010 року Центр «Ейдос» проводить навчання в рамках Вищої політичної школи – одного з найбільших освітніх проектів у сфері політики в Україні. ВПШ концентрується на формуванні нових ціннісних орієнтирів учасників, зміні ставлення та сприйняття політичного середовища й громадянського суспільства.

До 10-ї річниці школи ми підготували ексклюзивні інтерв'ю із випускниками школи, які досягли успіху в політиці, громадському секторі чи підприємницькій діяльності.

Із Богданом Кицаком, народним депутатом Верховної ради України, членом Комітету з питань економічного розвитку, говорили про розвиток освіти в Україні, недопрацювання нинішньої влади в питанні комунікації із суспільством, важливість розбудови місцевого самоврядування та про глобальні цілі й стратегію нашої країни.



- Пригадаймо Ваше навчання у Вищій політичній школі: як це було?

- Пам'ятаю, що було три модулі. Перший модуль був про політичні ідеології та цінності, другий - про верховенство права, також ми говорили про енергозберігаючі технології. Цікава практика: ми були у різних містах. Запам'ятався колектив, загальна налаштованість на роботу, співпрацю, на отримання нових знань. Те, що всі були відкриті до спілкування - створювало чудову атмосферу для того, аби зануритись у сам процес і отримати максимум для себе корисного. Я прийшов із метою структуризації знань стосовно різних політичних моментів. Власне, це я і отримав.

- Чи спілкуєтеся з кимось з ВПШистів?

- Так, зустрічаємося з окремими людьми, але для зібрання повної групи повинен бути якийсь привід. Бо в кожного своє життя, свої цілі, задачі.

- ВПШ – це про цінності. Якими цінностями Ви керуєтесь в житті при прийнятті важливих рішень?

- По-перше, це справедливість. Хоча в нинішніх умовах - це дуже складно, бо кожне рішення, яке ти приймаєш в парламенті, так чи інакше, є на чиюсь користь. І щоб все було абсолютно гармонійно і відстоювало інтереси всіх стейкхолдерів, це нереально. Тому є внутрішні протиріччя щодо цієї цінності, бо ти розумієш, що хтось в тій чи іншій позиції програє. Для мене це базова цінність і мені це часто «болить».

Інша цінність – співпраця. Потрібно завжди вміти домовлятися, знаходити спільні точки перетину. Якщо апелювати до парламентської діяльності - на нашій практиці було вже декілька комунікаційних криз, коли влада не договорила із суспільством, не пояснила причини своїх рішень. В результаті це викликало супротив. Прикладом цього, є акція «Ні капітуляції!». Також це стосується аграрних питань. Тому що Кабінет міністрів вирішив, ні з ким не проконсультувавшись, зробити певні дії «прямо в лоб». І тут першими, хто чинив спротив, було навіть не суспільство, а самі народні депутати. Їх обирав народ і вони чітко розуміють, що ті речі, які вкладаються в законопроект «Про землю» (законопроект «Про обіг земель сільгоспзначення, - ред.) під різними формами – це не те. І він навіть не пройде перше читання в Раді. Тому правильно доносити інформацію та співпраця заради спільного результату – це одні із ключових речей, яких я намагаюся дотримуватися.

- У Вашій партії дотримуються цих цінностей?

- По комунікації - так. Але це дуже складно, адже, коли це по факту більше 230 осіб - то знайти спільні точки дотику і зробити із цього цілісний механізм і команду - дуже складно. Можна сказати, що наша партія - це колектив. Але процес командотворення ще триває.

- На що ніколи не підете в політиці?

- На компроміс із совістю. Тут без варіантів

- Візія майбутнього: якою Ви бачите Україну через 5 і 10 років?

- Якщо ми зараз відсунемо на другий план свій рейтинг і не будемо приймати популістичні рішення, сконцентруємося на закладанні фундаменту успішної країни - це дасть успіх. І це не тільки про Верховну раду. Будь-які рішення, прийняті законодавчі акти хтось же має реалізовувати. Якщо це буде буксуватися виконавчою гілкою влади – ці рішення не матимуть жодного сенсу. Відповідно, аби досягти гармонії усіх гілок влади, ми маємо зараз сконцентрувати увагу на закладанні правильних речей у фундамент будівництва країни.

- Якою має бути комунікація влади і суспільства, щоб правильно пояснювати непопулярні рішення?

- Одна із останніх ситуацій – питання «формули Штайнмаєра». Лише через кілька днів після того, як це викликало величезний резонанс, Пристайко (міністр оборони Вадим Пристайко, -ред.) поїхав у «тур» Україною і почав людям трактувати причини цього рішення. Для суспільства надзвичайно важливо, коли один із ключових стейкхолдерів все пояснює: чому так відбувається, що за цим стоїть, що таке розведення і так далі. Це знімає градус напруги та непорозуміння. Тому такий формат діалогу із владою має бути по всім ключовим темам. І сам міністр стає трохи ближчим до людей, а не просто в кабінетах приймає рішення, апелюючи до «сухих» цифр. За цими цифрами ж, насправді, стоять долі живих людей. Та ж сама проблема із аграрною реформою: спочатку потрібно було поспілкуватися, знайти спільний формат, потім вже його презентувати. А не нав'язувати. Питання землі для українського суспільства надзвичайно близьке. Тому, насаджуючи якісь рішення згори, стає тільки гірше.

- У Вас є досвід роботи в Бердичівській міській раді. Чи плануєте, вже будучи в парламенті, займатися розвитком місцевого самоврядування? Якщо так, то яким чином?

- Я зараз активно цим займаюся. Так, як я мажоритарник, і, окрім роботи на окрузі, в мене ще є 6 помічників в Бердичеві. Вони здійснюють роботу із виборцями у вигляді громадської приймальні, налаштовують роботу щодо збору аналітичної інформації у сфері економіки та демографії. На основі цих досліджень будуть розроблятися проекти. Адже ще під час виборів, однією із ініціатив була ідея створення, так званого «проектного офісу народного депутата», що зараз і пропонується нашою фракцією. Тобто, є народний депутат, а при ньому – помічники-менеджери, які допомагають, в тому числі й органам місцевого самоврядування, готувати дієздатні проекти і подавати їх або на гранти, або на інші програми. Тому в цьому ракурсі зараз налагоджується робота. Окрім того, зараз ще «літає в повітрі» тема місцевих виборів. Тому робота в напрямку місцевого самоврядування не припиняється.

- У Вас також є досвід викладацької діяльності, тому хотілося б більше поговорити про освіту. Які бачите проблеми в цій сфері і які рішення можете запропонувати?

- Якщо ми говоримо загалом про освіту – вона складається із трьох складових: хто навчає, кого навчають і чому навчають. Якщо розібратися по цим трьом складовим – по кожній із них є певні проблеми, є над чим працювати. Якщо взяти університетську освіту, то зараз взагалі існує ідея відміни державного замовлення. Наприклад, стипендії, як мотивуючий фактор для студентів, вже абсолютно не працює. Також існує потреба скорочення кількості університетів, які треба закривати, адже вони не готують кваліфікованих спеціалістів, готових до ринку праці. Варто звертати увагу і на те, чому навчають, адже наші навчальні програми вже втратили свою актуальність. Цікаве питання професійно-технічних закладів. В Бердичеві є певна кількість таких закладів, вони занедбані, в них жахливі умови. Враховуючи, що я науковець, маю доступ до профільної спільноти, яка може порекомендувати, яким чином краще працювати, щоб система освіти функціонувала так, як потрібно і випускала справді класних спеціалістів.

- Назвіть 5 ключових напрямків, які, на Вашу думку, важливі для розвитку України?

- По-перше, повернення відчуття стабільності та безпеки. Це ключова річ, без чого будь-який розвиток просто неможливий. Тому, якщо нам вдасться вирішити питання територіальної цілісності, можемо переходити до наступного питання - економічного розвитку, тобто, пошуку механізмів, які дають змогу зростати нашій економіці. Це вже питання пошуку стовпів або точок зросту, які дадуть нам реальний приріст економіки. Третій напрям – це людський потенціал, тобто, продукування кваліфікованих кадрів та створення умов для гідної праці в Україні. Бо зараз дуже мало причин, чому молода людина має залишатися в Україні, а не їхати закордон. Наприклад, в Польщі чи Чехії і заробітна плата вища, і людина відчуває себе абсолютно правозахищеною та й втручання держави набагато менше.

- Минуло не так багато часу з початку Вашої роботи у Верховній раді, разом з тим, чи можемо говорити вже про якісь підсумки?

- 50 днів минуло, за які ми розглянули 269 законопроєктів і близько 60 прийняли в цілому.

- Які основні виклики, з якими Ви зіштовхнулися під час роботи в парламенті?

- Справа в тому, що в цьому «турбо-режимі» ми вирішуємо якісь точкові проблеми, що не дає цілісної картини. Тому після його закінчення, ми маємо сісти і створити стратегію розвитку з усіма її показниками та напрямками. Програма, розроблена Кабінетом Міністрів, викликала неоднозначні коментарі у різних експертних груп. По факту, ми зараз не розуміємо, яке наше місце в Європі, якихось більш глобальних цілей. Чудово, що в парламент прийшла велика кількість молоді, яка всмоктала в себе глобалізований погляд на світ і це дає змогу не думати лише локально: що є тільки ми і, максимум, ще наші сусіди. І світ на цьому закінчується. З одного боку – нам потрібно розумно глобалізуватися, а з іншого – подумати, куди ми рухаємося, з чим ми рухаємося, що ми можемо запропонувати світу, в чому ми сильні і як ми можемо посилити свої конкурентні можливості.

- Як Ви перезавантажуєтесь? Що Вас надихає?

- На це немає зараз часу, адже процес почався ще в січні, коли запропонували бути довіреною особою Зеленського (Володимир Зеленський – діючий президент України, - ред.). Потім президентські вибори, парламентські, під час яких треба було повністю віддатись роботі, відкладаючи все в сторону, в тому числі, особисте життя. Після обрання депутатом взагалі почався турбо-режим. Це не завжди дуже якісно: ти можеш сісти, за 2 години скрупульозно перечитати законопроект, але спрогнозувати, як це в подальшому вплине на ту чи іншу сферу – дуже складно. Тому зараз ми від цього вже поступово відходимо і я сподіваюся, що буде період хоча б 2-3 дні відпочити. Хочу поїхати в Карпати, «зловити дзен». Згоден, що потрібно перезавантажувати голову.

- Що для Вас є владою, адже Ви у монобільшості і, здавалось би, не треба ні з ким домовлятися?

- Я би не сказав, що ми відчуваємо владу. Але в плані колективності і згуртованості – у нас зараз є унікальний момент, щоб закласти у фундамент країни правильні речі. Говорити ж про поняття влади, ще рано, адже ще досить мало часу пройшло. Я думаю, що якраз під час «дзену» я з цим питанням для себе розберуся.

- Можна сказати, що Ви якось готувалися до того, щоб стати депутатом?

- В мене була така мрія, але це сталося швидше, ніж планував. Добре, що співпало навчання у ВПШ, інші тренінги політичної тематики. А потім випав шанс, хоча, звісно, це було ризиковано довіряти людині, яка не має практики в політиці.

- Уявіть, що у Вас є суперсила і Ви можете щось одне зробити для України. Що б це було?

- Я би встановив середню заробітну плату хоча б на рівні 50 тисяч гривень, щоб піднятися по Піраміді Маслоу на рівень вище та підвищити рівень щастя українців.

Тетяна Кавуненко
журналістка, менеджерка із комунікацій Центру "Ейдос"
Made on
Tilda