Інтерв'ю
Галина Васильченко: Держава – це сервісна інституція, яка допомагає людині жити в країні

Починаючи з 2010 року Центр «Ейдос» проводить навчання в рамках Вищої політичної школи – одного з найбільших освітніх проектів у сфері політики в Україні. ВПШ концентрується на формуванні нових ціннісних орієнтирів учасників, зміні ставлення та сприйняття політичного середовища й громадянського суспільства.

До 10-ї річниці школи ми підготували ексклюзивні інтерв'ю із випускниками школи, які досягли успіху в політиці, громадському секторі чи підприємницькій діяльності.

Із Галиною Васильченко, народною депутаткою Верховної ради України від партії «Голос», говорили про економічні виклики в Україні, непопулярні рішення та комунікацію влади і суспільства, важливість подорожей та відмінності між життям у Львові та в Києві.

Пригадаймо Ваше навчання у Вищій Політичній Школі: що найбільше запам'яталося?

- Вища Політична Школа – це другий проект у моєму житті, який був пов'язаний з неформальною освітою в громадсько-політичній сфері. Ще до того, у 2014 році, я навчалась на програмі Good governance в Українському Католицькому Університеті, метою якої була підготовка нових лідерів для органів місцевого самоврядування, державних органів, а також для громадського та політичного життя. Конкретно ВПШ – це перший навчальний політичний проект, який допоміг краще зрозуміти політичні процеси, як в Україні, так і закордоном. Після проходження навчання з'явилося більш глибоке розуміння функціонування політичних інституцій, І, зрештою, на цій програмі я познайомилася з дуже багатьма класними людьми. Наприклад, з Романом Лозинським, з яким, починаючи з 2015 року, ми працювали разом в Українській Галицькій партії, а зараз є в одній фракції «Голосу».


- Питання щодо нетворкінгу: можливо, Ви ще з кимось із ВПШистів підтримуєте зв'язок?

- Підтримую тісний зв'язок з Андріаною Шехлович, яка зараз є моєю помічницею. Проте я ставлюся до неї не як до помічниці, а як до своєї колеги, з якою ми теж вже багато років співпрацюємо в різних проектах, зокрема, у сфері економіки. І я не дарма пішла в Комітет фінансів, податкової та митної політики, адже одне із наших напрацювань стосується реформи, яка передбачає зміну механізму зарахування податку на доходи фізичних осіб. Ми, наприклад, мали зустріч із представниками Мінфіна та ДФС. І зараз працюємо над розробкою відповідних законопроектів, щоб цю реформу здійснити.

Я думаю, що проект ВПШ у будь-якому випадку не тільки дає знання, він «здружує» людей. Навіть, якщо ці люди представляють різні політичні сили, адже у всіх залишається відчуття поваги, а не змагання. Впевнено можу сказати: ВПШ – це однозначно про дружбу.


- ВПШ – це про цінності. Якими основоположними цінностями Ви керуєтеся при прийнятті важливих рішень: і в роботі, і в особистому житті?

- Коли я навчалась на програмі, ми обговорювали різні цінності. Для мене ключовими цінностями були і є людяність, повага одне до одного, розуміння та підтримка. І незважаючи на те, що часто кажуть: політика - це брудна справа, я впевнена все залежить від того, які цінності сповідує людина. Я була в місцевій політиці 4 роки і завжди говорила чітко: «Ми можемо говорити, що політика – це болото і так само до неї ставитись. Але якщо туди не будуть йти ціннісні, принципові й моральні люди, то політика така й буде. Проте якщо в політику будуть йти люди з професійними та хорошими особистісними якостями, то вона буде зовсім іншою».

- На що ніколи не підете заради досягнення цілей в політиці?

- Не переступлю через свої принципи й цінності. Не зможу. Це вже як спосіб життя, адже якщо ти вже маєш якісь визначені для себе «червоні лінії» як, наприклад, нульова толерантність до корупції, то їх вже не зможеш переступити в жодному разі. Ти звик жити по-іншому.


- Виходячи з цього, наступне питання: якою Ви бачите політику нового часу? Якою вона має бути?

- У політиці мають бути професіонали. Дуже важливими є моральність, цінності, етичність. Однак просто цінностей не достатньо, адже можуть бути хороші, класні люди, але якщо їм бракує компетентності, то, на жаль, нічого з того не вийде.


- Візія майбутнього: якою Ви бачите нашу країну через 10 років?

- Найперше і найголовніше - щоб закінчилась війна. По-друге, постійне підвищення рівня економічного зростання. По-третє, у країні багато самозайнятих людей. Четвертий пункт – це розвинений малий і середній бізнес, який є основою для розбудови демократичного суспільства. І останній - декілька олігархів і кланів не «заправляють» нашою країною. І всі посміхаються. Люди почувають себе зодоволено та комфортно, а ще багато подорожують. Насправді, я сама багато подорожую разом із чоловіком, відвідала вже багато країн, у тому числі й екзотичних. Вважаю це крутим досвідом, адже досвід з подорожей дає розуміння, як влаштовано життя в інших країнах. Наприклад, коли ми були в Камбоджі чи В'єтнамі, ми думали: як в Україні класно! Якщо ти ходиш десь в Європі, дивишся на їхні вулички, бачиш порядок та чистосу, то одразу думаєш: є куди рости, будувати інститути, робити архітектурні проекти тощо. Коли люди їздять багато закордон, вони можуть впроваджувати кращі практики, розширювати свій кругозір, обмінюватись досвідом, адже це сприяє не тільки особистісному розвитку але й , як мені здається, суспільному.


- Питання до Вас, як до економіста: що першочергово заважає розвитку української економіки?

- На мою думку, ключове – це монополії. Я б також згадала про деякі бюрократичні процеси, але ми йдемо шляхом дерегуляції, тому вже багато чого в цьому напрямку зроблено. Очевидно, що не до кінця реформована судова система. Я довго працювала в управлінні інвестицій у Львівській міській раді та зауважила: якщо говорити зі закордонними інвесторами, то їх лякає навіть не питання війни, а питання несправедливості та захисту права власності. Це для них ключові речі, тому вони і бояться інвестувати сюди кошти. Їх лякають навіть не податки, адже в нас податкове навантаження одне з найнижчих в Європі.


- Теза із Вашої передвиборчої кампанії: партія «Голос» йде в парламент для того, щоб повернути людину в центр держави. Хотілося б почути, що Ви вкладаєте в поняття «держава»? Що це у Вашому розумінні?

- Для мене держава – це сервісна інституція, яка допомагає людині жити в країні.


- Якою має бути комунікація між владою і суспільством, щоб це було ефективно?

- Я комунікувала з людьми в різних сферах, де працювала. Серед них представники грантових проєктів, приватного сектору, органів місцевого самоврядування та політики. І найперше, що ми маємо зрозуміти: комунікація з людьми завжди є дуже важливою. У мене справді велика кількість звернень від громадян. І багато людей приходять з метою просто поговорити, познайомитись, висловити свої пропозиції, запропонувати допомогу, що дуже тішить! І я стараюсь вислухати кожного, адже часто, мені здається, що саме через брак комунікації виникає багато проблем. Наприклад, коли минулого тижня всі обговорювали підписання «Формули Штайнмаєра», приїхав Президент і зустрівся тільки з головами фракцій. Інші ж депутати залишились непроінформованими. І тоді голови фракції, зокрема Сергій Рахманін, звертались до Міністра оборони, керівника Генштабу задля того, щоб вони пояснили всім парламентарям, що взагалі відбувається. Однак ніхто так і не прийшов. Проте не варто забувати, що в нас все-таки парламентсько-президентська республіка, і саме парламент формує засади внутрішньої та зовнішньої політики. Саме тому фракція «Голос» ініціювала створення тимчасової спеціальної комісії при ВР для того, щоб представники різних фракцій змогли напрацювати дорожню карту деокупації та реінтеграції Донбасу і Криму. Після шаленого дня в Раді вийшло відеозвернення Президента з так званим поясненням щодо імплементації формули Штайнмаєра. Скільки пройшло віче і мітингів щодо даного питання не перелічити. Тож Президент або його представники мають вийти та прокомунікувати з людьми, з українським суспільством та висловити свою чітку позицію щодо плану припинення війни. І тут головне - не боятися.


- Більшість людей не сприймає непопулярні рішення. Як доносити цю інформацію, що це важливо для країни, навіть, якщо зараз це боляче, і що в довгостроковій перспективі принесе позитивний результат?

- Власне, так і пояснювати. Якщо приймається певне рішення, яке б воно не було, то в тієї людини, яка його ініціювала та лобіювала, повинні бути якісь аргументи. Вважаю, що потрібно пояснювати з тієї перспективи, з якої ти подавав цю ініціативу. Якщо це речі, які мають сенс і непопулярні, але дадуть свій ефект згодом, то очевидно, що комунікація необхідна. У нас просто велика недовіра в суспільстві загалом до політики та державних службовців. На жаль, так склалося, що за 28 років людей вводили в оману, тому можна виправдати цей низький кредит довіри до влади. Але не буде справжнього демократичного суспільства, поки ми не почнемо доносити інформацію всім людям, навіть якщо ця інформація буде неодразу зрозумілою. Усе одно, потрібно сказати про це: один раз, другий, третій. Не тільки сказати, але й пояснити. А не робити все закрито, адже коли влада не комунікує, у людей з'являються домисли чи здогадки, і цей вакуум заповнюється чимось незрозумілим.


- Які для Вас зараз виклики в політиці? Чи можете вже зробити якісь висновки за місяць роботи?

- Під час першого тижня роботи в Раді я порівнювала, як живуть кияни, і як живуть львів'яни. І в моєму житті багато чого змінилося. Я маю двох дітей: донька пішла в 6-й клас, їй 11 років, а син пішов в 1-й клас. Вони залишилися у Львові, і зараз живуть з бабусею і дідусем. Тому спочатку увесь цей «турбо режим» дуже виснажував. Окрім того наш 118 округ дуже складний, адже він складається не лише з районів Львова, але й 123 населених пунктів Пустомитівського району і, звісно, у громад абсолютно різні проблеми. Тож кожного дня я отримую багато дзвінків та повідомлень. На моєму окрузі, наприклад, три проблемних промислових об'єктів: будівництво сміттєпереробного та цинкового заводів, а також - хімічний завод, який горів та приніс шкоду навколишньому середовищу, адже шкідливі розчини забруднили питну воду. Однак органи місцевого самоврядування забезпечили тільки 2 будинки питною водою. Тому виклики насамперед пов'язані із відстанню зі сім'єю та складністю округу, що забирає багато часу та енергії. У Києві багато роботи, адже зараз більшість законопроектів проходить саме через наш Комітет. А також я помітила цікаву відмінність між Львовом та Києвом. У Львові люди живуть як європейці: до 11 ранку п'ють каву, планують свій день, ходять в гості на вечерю, а в Києві живуть як американці: о 7-й ранку вже на роботі і так до вечора.


- Якби у Вас була суперсила, завдяки якій Ви отримали б змогу зробити щось одне для України, що це було б?

- Щоб українці були щасливими. Але я розумію, що кожен закладає в це поняття щось своє.


Made on
Tilda